Скажемо "ні" дискримінації українських жінок

25 листопада розпочато Всесвітню кампанію 16 днів проти насильства. Автори Альтернативного звіту по виконанню Україною Конвенції з уникнення всіх форм дискримінації щодо жінок пропонують свою оцінку ситуації з цього питання.

До складу експертної групи авторів Альтернативного звіту увійшли представниці Міжнародного жіночого правозахисного центру Ла-Страда, ВГО «Центр «Розвиток демократії» та Кіровоградська правозахисна організації «Світанок». На їхню думку, наразі рівень протидії насильству в Україні замалий. Хоча ефективної державної політики з цих питань дуже потребує суспільство, вона є однією з умов лібералізації ЄС візового режиму України, та протидія торгівлі людьми є одним з пріоритетів роботи Мінсоцполітики. З 2012 року це міністерство є національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

Зараз чинна Державна цільова програм (2016 року),  плани заходів (або місцеві соціальні програми) в областях; національний План дій щодо реалізації національної стратегії у сфері прав людини (2016 р.), що включає і протидію насильству щодо жінок. На виконання чинної Державної програми Уряд готував кілька звітів та, у 2013 році, одну доповідь про стан реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми.

Але оцінки ефективності цієї програми, ні підсумкової урядової доповіді зроблено не було.

Проте, за даними Всеукраїнської коаліції з протидії торгівлі людьми, очікуваного результату отримано не було. Так, держава показала ефективні заходи  превентивного характеру, та у питаннях первинної профілактики торгівлі людьми. Але ідентифікація і надання допомоги постраждалим; низька міжвідомча координація й слабкий  національний механізм взаємодії суб'єктів влади у протидії торгівлі людьми, непрозоре і малоінформативне її висвітлення залишаються вузькими місцями урядової політики.

У період з 2010-2016 роки, не зважаючи на всю активність уряду і держави, сумарна ефективність політики з протидії торгівлі людьми різко впала. Падіння відбулося з 2012 на 2013 рік, і останні три роки ситуація лишається стабільно важкою.

За даними Мінсоцполітики з 2012 по грудень 2015 рр. статус постраждалих від торгівлі людьми отримали 154 особи, з них 148 жінок. Проте за даними МОМ з 2010 по червень 2015 рр.від торгівлі людьми постраждали 4968 українців, з яких 2 563 жінки. Динамікою дзвінків на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації Центру «Ла Страда-Україна», кількість постраждалих жінок зростає: 519 дзвінків у 2012 р., 564 у 2014.

Також, звіт TraffickinginPersons Report-2015 продовжує рахувати Україну в «Контрольному списку 2-ї групи» країн, чиї уряди не цілковито дотримуються мінімальних стандартів TVPA чи мають значне число жертв торгівлі людьми.

Незважаючи на проявлену  активність, у виконанні та фінансуванні більшості послуг з протидії торгівлі людьми уряд все ж переважно покладався на іноземних донорів та громадські організації. Переважний обсяг діяльності з протидії торгівлі людьми в Україні як і раніше здійснювався за організаційного й фінансового сприяння міжнародних організацій, а не за власний кошт.

Найбільш вразливі щодо торгівлі людьми категорії жінок  жінки й дівчата ВПО, дівчата (діти) в дитячих будинках та кризових центрах, громадянки з сільських місцевостей з обмеженим доступом до працевлаштування.

З анексією АР Криму та окупації Росією частини Донецької й Луганської областей маси людей, в тому числі жінок та дітей, покинули свої житла й переїжджали на контрольовані Україною території (за даними МСП, 1 621 030 осіб на кінець 2015 року), ставши ВПО.  За дослідженням «Ла Страда-Україна», факти торгівлі людьми щодо  ВПО відомі 6,5% респондентів із тих, хто виїхав із зони військових дій,  і 12,5%,  з тих, хто повернувся на місця постійного проживання. 

Виходячи з цього, експертна група рекомендує уряду:       

1. Відпрацювати та застосовувати механізм державного соціального замовлення послуг громадських організацій, які працюють в напрямі протидії гендерному насильству та торгівлі людьми.
2. Забезпечити діяльність в усіх регіонах України спеціалізованих установ, які надають допомогу постраждалим від торгівлі людьми.
3. Підвищувати професійний рівень працівників поліції, прокурорів, адвокатів та суддів стосовно особливостей здійснення кримінального провадження щодо торгівлі людьми.
4. Проводити інформаційні кампанії серед населення (з особливим фокусом на внутрішньо переміщених осіб) щодо можливих ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми.
5. Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності спеціальних закладів надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми.
6. Проводити засідання з координації діяльності різних суб'єктів протидії торгівлі людьми.