Уряд, як суб’єкт законодавчої ініціативи, що вносив даний законопроект так і не спромігся логічно та обґрунтовано пояснити потребу в цьому законопроекті, зосередившись на емоційно-забарвлених нісенітницях на кшталт «посилення соціального захисту військовослужбовців під час отримання медичної допомоги» (розділ 2 «Мета і завдання законопроекту»). Так само уряд не спромігся визначити джерела фінансування мобілізації, на що потрібно від 500 до 700 млрд грн.
Нагадаю, що:
Соціальний захист – це система економічних, соціальних та організаційних заходів, які здійснюються державою для підтримки незахищених верств населення – пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян.
Медична допомога – це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності й здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства (відповідно до ч. 1 Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 955).
Відповідно, «посилення соціального захисту під час отримання медичної допомоги» – це щось на кшталт виділення матеріальної допомоги впродовж того самого часу, як лікарі проводять реанімацію постраждалого. Безглуздо? – так. Але суспільний розголос урядового безглуздя залишив поза увагою низку проблем, які не лише не вирішуються владою, а й самі питання про вирішення яких ставлять винятково експерти, ЗМІ, пересічні громадяни тощо.
Тож що потрібно зробити парламенту та уряду до того, як навіть підіймати питання про мобілізацію населення «до посадок», «в чисте поле», «кудись туди»…
Насамперед це розробка та ухваленняп’ятьох наступних законопроектів:
- Про особливий правовий режим «стан війни» (із ч.19 ст.106 Конституції).
- Цим законом має встановлюватися система керування державою під час війни, визначатися повноваження та відповідальність органів влади (зокрема персональна відповідальність для державних службовців), призупинятись норми мирного часу та вводитись норми стану війни, зокрема щодо посадових інструкцій всіх чиновників та представників органів місцевого самоврядування(!), визначатися обмеження прав і свобод та терміни впровадження цих обмежень, визначатися матеріальні втрати фізичних та юридичних осіб від військових дій саме як втрати від війни, автоматично, без цивільного судового розгляду справ (як це відбувається зараз) тощо.
- Про особливості функціонування економіки України в період стану війни
- Цим законом має визначатися: низка пріоритетів в економічний та регуляторній політиці держави в стані війни; інша (воєнна) модель фіскалізації бізнес-діяльності, де митні та податкові органи – ліквідуються взагалі, як зайві та обтяжливі для бюджету; обсяги та потреби ресурсів для функціонування тилу та фронту; особливий порядок державних закупівель; особливий порядок забезпечення населення продуктами харчування та комунальними послугами (до націоналізації всіх підприємств галузі ЖКГ із компенсацією для власників після перемоги, за потреби); розпис необхідних для забезпечення армії видів підприємств та гарантії як у вигляді держзамовлення так і щодо «броні» для співробітників (так, певний рівень корупції тут буде, але завод без інженерів не працює, а підготувати фахівця – це робота на роки, яких немає) тощо
- Про пріоритети у фінансування державних видатків
- Найбільша видаткова стаття Держбюджету 2024… ні, це не оборона, це обслуговування та повернення боргів держави та гарантійних зобов’язань по боргах державних корпорацій. Ліквідація цих виплат дозволить не лише збалансувати бюджету, а знайде ще $40-50 млрд, які можна використати на потреби ЗСУ
- До цього часу не скорочено жодної статті фінансування мирного часу, продовжується дія всіх без винятку державних та урядових і муніципальних програм, забезпечуються коштами теріторіальні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування тимчасово окупованих територій. Це десятки мільярдів гривень видатків «на обігрів повітря».
- Про зброю
- Ні, це тільки і не стільки та майже зовсім не про зброю самозахисту фізичної особи. Це про загальні правила обігу, виробництва, використання зброї фізичними та юридичними особами із розподілом регламентації їх на період мирного часу, часу воєнного стану та стану війни.
- Держава не впоралась із своїм конституційним обов’язком захисту власної територіальної цілісності, тож є потреба у мобілізації всього населення для виконання безпекової функції держави. І це виконання повинно мати правове підґрунтя. Є у компанії можливість спорядити до лав ЗСУ своїх співробітників танком/гарматою/літаком? – ну то варто врегулювати таку можливість на законодавчому рівні. Нагадаю, що заклик міністра цифрової трансформації «робити дрони-камікадзе на кухні» – це, з огляду на чинне законодавство, заклик виготовляти зброю в незаконний спосіб! І цей момент варто виправити. В громадян має з’явитися право легально виготовляти зброю без низки не потрібних та шкідливих під час війни бюрократичних процедур.
- Про використання інших військових контингентів в Україні для підсилення оборонної спроможності нашої держави
- Ми прямуємо до НАТО? Точно? То чому ще й досі в нас не регламентовано в який спосіб наші потенційні союзники можуть допомогти нам своїми військами у війні з агресором? Цей закон має вирішити питання правовідносин такого роду, визначити кому і як будуть підпорядковуватися іноземні війська (ієрархія управління), надати правову основу для використання приватних (вітчизняних та іноземних) воєнних компаній в України (це не лише про бойові підрозділи, а ще про логістику, навчання, обслуговування техніки тощо).
І лише після ухвалення цих законів варто подумати на тим, а що ще не узгоджено в мобілізаційній роботі.