Передвиборчі страхи українців

І страхів цих чимало: це і «близнюкова» подібність кандидатів, і великий обсяг брехні, що лунає зі ЗМІ, і загроза зовнішнього втручання, і безмежні фальсифікації, і чергова партія пінг-понгу «компліментів» кандидатів у президенти, і втручання силових структур у вибори тощо. Насправді, список таких страхів і загроз невичерпний. А якщо думаєте, що він таки має кінець... то ви сильно недооцінюєтє креативність українського політикуму. Щойно ви вирішили, що це все «дно»/«межа», вони нас дивують і, варто віддати їм належне, в зовсім неочікуваний спосіб.

У чому ж причина цих страхів? Окрім невичерпного таланту й ресурсу «креативності» українського істеблішменту, у високому рівні недовіри громадян до державних інституцій і процедур. Недовіру, що викликана спочатку руйнуванням державних інституцій, потім їх трансформацією в бізнес-інструменти, а тепер тривалим реформуванням. У цьому контексті, про довіру до політиків, напевно, й не варто говорити, адже інколи складається враження, що «політик» і «довіра» є словами вельми несумісними (а інколи й антагоністичними). Як мінімум в українській практиці.Якщо проглянути результати всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в грудні 2018 року, то можна побачити, що найавторитетнішими серед соціальних інституцій для українців є: звичайні люди в рідному населеному пункті (68% - довіряють, 12% - не довіряють), волонтери, які допомагають армії (63%/16%), та волонтери, що допомагають переселенцям (61%/14%).

Своєю чергою «антирейтинг» довіри громадян очолюють Верховна рада України (8% - довіряють, 80% - не довіряють), російські засоби масової інформації (4%/75%) та уряд нашої держави (11%/74%).

Аналізуючи «топ довіри» з обох кінців рейтингу, бачимо, що українці довіряють співгромадянам і не дуже шанують державні інституції (говорити про недовіру українців до російських медіа не має сенсу, і так все зрозуміло). І цьому існує абсолютно логічне пояснення. Сьогодні перед українською владою постали 5 основних проблем, які мають бути вирішені найближчим часом. Якість і ефективність вирішення цього переліку визначає рівень довіри населення до державних інституцій.

До таких проблем можна віднести:

- вирішення питання «війни і миру», а також повернення тимчасово окупованих територій до складу України. На жаль, навіть не всі кандидати в президенти пам'ятають про це. Згідно із заявою прокурора АР Крим Гюндуза Мамедова, в програмах 14 кандидатів відсутнє взагалі слово «Крим»;

- боротьба з тотальною бідністю українців. Згідно з даними Держстату, доходи нижче середнього рівня (тобто нижче 9 тис. 249 грн на місяць) на сьогодні має більш ніж половина населення - 58,7%, а за даними ООН, 60% наших співгромадян живуть за межею бідності. Тому абсолютно правдивою є заява Порошенка, що «в Україні зараз два вороги: РФ... і другий ворог - це бідність». Проте саме бідність є головним ворогом, що уможливлює появу іншої загрози, чи то зовнішньої, чи то внутрішньої;

- колосальна міграція з України. За роки незалежності з країни виїхали понад 8 млн громадян, що дорівнює населенню Ізраїлю, Австрії тощо;

- боротьба з корупцією в державі. За рейтингом Transparency International, Україна посідає 2-ге місце серед найкорумпованіших країн Європи, поступаючись лише Росії;

- і остання, проте не менш важлива проблема - це забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Напередодні виборів особливо важливим є питання дотримання прав, зокрема виборчого права громадян. Особливо гострою проблема стає за умови трансформації «силових» структур на додаток до окремих політсил. Можливо, громадяни й не замислювалися б над такою проблемою, проте рівень довіри до правоохоронних органів і спецорганів із правоохоронною функцію бажає кращого: патрульній поліції довіряють 30% громадян, не довіряють - 45%, Національній поліції - 29%/49% і СБУ - 21%/48% відповідно.

Варто зазначити, що поліція найбільше безпосередньо контактує з громадянами, тому вельми важливою є довіра громадян до цього правоохоронного органу. А в цьому плані поліція, як і інші державні структури, сильно поступається рівню довіри до відповідних структур у наших «західних» партерів.

Згідно з даними Інституту Геллапа, в 2018 році в США повністю поліції довіряють 54% громадян, частково - 31%, що демонструє 3-й результат серед соціальних інститутів (поступається лише армії - 74% довіри та малому бізнесу - 67%). В Німеччині поліція є структурою з найвищим рівнем довіри у 83%, випереджаючи університети (80%) та лікарні (75%). Не останню роль у такому високому рівні довіри відіграє впевненість громадян ЄС і США в тому, що поліція є деполітизованим інститутом. Ба більше, згідно дослідженню Our World in Data, люди в європейських державах довіряють поліції більше, ніж своїм співгромадянам (у таких країнах, як Франція, Португалія, Угорщина, Італія, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія) тощо.

Вирішення проблеми тотальної недовіри громадян державним інституціям вбачається в перетворені державних інституцій на сервісні структури, які незалежно від особистого «люблю»/«не люблю» надавали б якісні послуги громадянину.

Автор: Ярослав Телешун

Джерело: Слово і Діло