Наша країна є фінансово самодостатня

МВФ як спеціалізована світова валютно-кредитна установа ООН створена за рішенням Бреттон-Вудської міжнародної конференції з валютно-кредитних питань, яка відбулася в липні 1944 року.

 

Зараз її членами є майже всі міжнародно визнані держави світу, в тому числі з 1992 року Україна. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. Усі країни-члени МВФ є також членами Міжнародного банку реконструкції та розвитку (Світового банку).

 
Функціями МВФ є: сприяння міжнародній співпраці у валютно-фінансовій сфері; сприяння розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі; забезпечення стабільності валют; надання кредитів своїм членам тощо.

 

 
МВФ надає державам коротко- і середньострокові кредити, що сприяють реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Розмір кредиту країні залежить від її квоти у Фонді. Основними є так звані кредити stand by, які надаються на строк до півтора-трьох років на підтримання валютного курсу національної валюти. А розширене кредитування здійснюється для підтримки середньострокових програм, які реалізуються країною-позичальником задля подолання труднощів у збалансуванні платіжного балансу, що виникли внаслідок макроекономічних або структурних проблем.

 

 
Для того щоб отримати кредит, позичальник подає в МВФ Лист про намір або Меморандум про економічну та фінансову політику. Кредит надається на три-чотири роки під розроблену конкретну програму з її деталізацією на кожен рік. Кредити надаються окремими траншами у відсотках від погодженої суми. МВФ жорстко контролює виконання державою-позичальником взятих на себе зобов'язань, причому з кожним траншем контроль стає жорсткішим. Якщо зобов'язання не виконуються, величина наступного траншу обмежується або в ньому може бути відмовлено.

 

 
Кредити МВФ Україні вигідні тим, що за ними сплачуються відсотки за ставками нижчими, аніж інших кредиторів. Але важливішим є те, що для інших міжнародних кредиторів та інвесторів вони служать свого роду лакмусовим папірцем, який вказує на те, що з даною країною можна співпрацювати. Кредити МВФ також гарантують країні необхідну підтримку в разі загострення проблеми платіжного балансу.

 

 
ДАЛЕКО НЕ ВСІ ЗАДОВОЛЕНІ СПІВПРАЦЕЮ З МВФ

Умови кредитування країн Фондом мають макроекономічний характер. Вони, як правило, стандартні: свобода руху капіталів; приватизація підприємств, у тому числі природних монополістів; мінімізація чи навіть ліквідація урядових витрат на соціальні програми - освіту, охорону здоров'я, здешевлення житла та комунальних послуг, оплату послуг громадського транспорту; відмова від захисту навколишнього природного середовища; підвищення розміру заробітної плати; обмеження прав трудящих та посилення податкового тиску на них і т. ін.

 
Причому МВФ не рахується з конкретними умовами, які склалися в певній країні. Так, Україні нав'язана умова збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги за занадто низьких доходів абсолютної більшості населення. До досить негативних наслідків може довести Україну вимога запровадити ринок землі сільськогосподарського призначення: на наше переконання, земля має перебувати в державній власності, право розпоряджатися нею і контроль за її використанням слід передати місцевим громадам, замість власності на землю необхідно запровадити інститут довічної оренди землі тими, хто її обробляє, право оренди може передаватися у спадок, у заставу при отриманні іпотечного кредиту, продаватися через Земельний банк.

 
Тому такі дії МВФ різко критикуються багатьма вченими і політиками. Адже його рекомендації часто неефективні, бо не тільки не допомагають країнам вийти із кризової ситуації, а іноді призводять їх до ще глибшої кризи. Але за свої неправильні рекомендації МВФ відповідальності не несе. Відсоткові ставки за кредитами Фонду є вищими порівняно з тими, які застосовуються нині в економічно розвинутих країнах. МВФ диктує, куди мають спрямовуватися його кредити, не рахуючись з потребами країни-позичальника. Часто МВФ втручається у внутрішню політику держав.

 
Проти такої поведінки МВФ виступили країни «Групи 77», в яку об'єдналися ще 1964 року країни, що розвиваються, таких континентів, як Азія, Африка і Латинська Америка (потім до них приєдналися ще деякі держави). Вони звинувачують МВФ у тому, що багато з цих країн завдяки його рекомендаціям та умовам не досягнули самостійності, стабільності й розвитку національної економіки. Їх лише прив'язано до міжнародних грошових потоків, а то й доведено до розорення.

 
Деякі з країн, наприклад Аргентина, мають досить складні відносини з МВФ і не дозволяють йому контролювати свою економіку. Призупиняли своє членство у Фонді Польща та Індонезія. Деякі країни принципово не користуються його кредитами.

 

НЕПОПУЛЯРНІ РІШЕННЯ

За даними різних експертів, в Україні поза банками перебуває 50-120 млрд доларів США (та іншої в перерахунку на долар іноземної валюти). Значна частка цієї валюти обслуговує «тіньову» економіку, решта зберігається на руках у населення через недовіру до банків і держави, труднощі інвестування в реальний бізнес чи, очевидно, з наміром втекти за кордон «з грошима в кишені». Про останнє свідчать е-декларації наших політиків, у тому числі кандидатів у президенти України.

 
Разом з тим держава змушена просити кошти в МВФ та інших міжнародних організацій - на умовах виконання їхніх кабальних умов.

Проте у скрутний час навіть тепер успішні країни вдавалися до непопулярних радикальних заходів, не оглядаючись на те, що про них скажуть у світі.

Так, США 1934 року фактично здійснили націоналізацію монетарного золота. Двома схваленими законодавчими актами банки та фірми були зобов'язані продати наявне в них золото федеральним резервним банкам i казначейству за офіційним курсом. Було запроваджено заборону на володіння монетарним золотом та операції з ним для приватних осіб, компаній i банків. Ці заходи надали можливість запобігти спекуляції дорогоцінним металом за умов нестабільності грошової системи США після кризи 1929-1933 років.

Республіка Корея шляхом суспільної угоди добилася продажу державі золота своїми громадянами. Неординарні заходи, проведені в цій країні, дали їй змогу протягом десяти років із числа країн, які розвиваються, увійти в десятку найбільш розвинутих країн світу.

Японія 1951 року заради виведення на світовий ринок своїх нині всесвітньо відомих концернів свідомо пішла на гіперінфляцію, а досягнувши поставленої мети, уже 1955-го подолала гіперінфляцію.

І ще приклад іншого плану. У післявоєнній ФРН, коли федеральним канцлером був Конрад Аденауер, щоб мобілізувати внутрішні ресурси для кредитування власної економіки, було запроваджено систему пільг і премій для громадян, які довіряли свої заощадження банкам.

 

ЩО Ж РОБИТИ УКРАЇНІ?

До цього часу наша країна разом із кількома іншими країнами за обсягами ВВП навіть не вийшла на рівень 1990 року, тоді як світовий ВВП виріс більше, ніж удвічі, а країн, що розвиваються, і з перехідною економікою - більше, ніж утричі. Не надають надії на те, що Україна швидко вибереться із «кризової ями», якщо збережуться ті низькі темпи розвитку, які ми маємо. Критичного розміру сягнув державний борг України. Заявлений владними структурами ще на самому початку століття курс на інноваційну модель розвитку реалізується вкрай незадовільно. А він, на нашу думку, має стати у стратегічному плані національною ідеєю українців.

Потенціал для реалізації інноваційної моделі розвитку у нас поки що є. На неї насамперед і мають бути спрямовані радикальні реформи, які обіцяє провести уже не одна українська влада. Але поки що цей радикалізм, крім перекладання тягаря реформ на «пересічних українців», як часто обзивав їх відомий державний діяч, малопомітний. Все упирається у відсутність у влади необхідних фінансових ресурсів. Більше того, катастрофічно впав курс гривні, від чого виграли олігархи-експортери, і уже вкотре за роки державної незалежності країни були пограбовані все ті ж «пересічні українці».

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Крім цього, статтею 32 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що випуск та обіг на території України інших грошових одиниць як засобу платежу заборонено. Незважаючи на це, іноземна валюта практично здійснює тіньовий обіг у країні або у великих сумах зберігається у «тривожних валізках» аж дуже «патріотичних» поки що громадян України. Ці великі гроші не «працюють» в інтересах соціально-економічного розвитку країни. Водночас наша держава змушена випрошувати іноземні позики і залучати іноземні інвестиції, тобто ділитися своїм національним багатством з іноземцями. Функціонування в країні іноземної валюти підриває стійкість валюти національної.

Відомо, що упродовж історії України її визначні особистості: Петро Могила, гетьмани Іван Скоропадський та Іван Мазепа, Терещенки, Ханенки, Галагани та багато інших бажали залишити в народі про себе добру пам'ять.

Проте більшості сучасних українських плутократів благодійність не властива. Вони, як правило, вкладають кошти не у виробництво, а в численні квартири і будинки, десятки, а то й сотні гектарів землі, - і це при тому, що ринок землі сільськогосподарського призначення в Україні поки що заборонений, а тому земля, очевидно, придбана злочинним способом; дорогі автомобілі, годинники, твори мистецтва, антикваріат. На всяк випадок, значні кошти тримають у готівковій формі, в тому числі в іноземній валюті.

Розв'язати проблему дефіциту валютних коштів, на наше переконання, Україна може за рахунок власних джерел, для чого потрібно:

• розглянути на засіданнях РНБО та Верховної Ради й ухвалити закон, який має заборонити населенню тримати на руках іноземну валюту; вона має зберігатися на рахунках у банках (бажано - державних, щоб була гарантія повернення; хто хоче ризикувати, може зберігати й у комерційних банках). За порушення цієї вимоги, а також за розрахунки всередині країни готівковою іноземною валютою слід запровадити сувору відповідальність (конфіскація валюти, заборона займатися бізнесом, кримінальна відповідальність тощо);

• держава має гарантувати вільне надання цих коштів (у межах розумних норм) їхнім вкладникам у випадках поїздок за кордон; надання допомоги родичам, які перебувають в інших країнах, та інші механізми;

• при перетині державного кордону фізична особа має пред'явити довідку банку на бланку суворої звітності на суму валюти, що вивозиться, про те, що вона знята з власного депозитного рахунку чи куплена в банку. Без такого підтвердження іноземна валюта підлягає конфіскації;

• якщо іноземна валюта використовується в країні як засіб обігу і платежу, то вона відповідно витісняє з обігу гривню, емісія останньої зменшується, а отже, доларизація зменшує сеньйораж (дохід) держави, який за сучасних умов після краху золотого стандарту практично дорівнює сумі емісії гривні й має поповнювати державний бюджет;

• ухвалення такого рішення має супроводжуватися активною роз'яснювальною кампанією про вигідність зберігання валюти в банках для самих вкладників (відсотки, уникнення ризику пограбування тощо) і держави;

• слід добитися повернення в Україну коштів, виведених із країни в зарубіжні банки та офшори, і запровадити суворе покарання за таке виведення.

Це, з одного боку, дасть державі значні ресурси іноземної валюти для поповнення своїх золотовалютних резервів та кредитних ресурсів комерційних банків за рахунок кредитів НБУ, зміцнення валютного курсу гривні й забезпечення проведення тих радикальних реформ, які мають відбутися в країні. А заодно зменшити залежність України від іноземних кредиторів, насамперед від МВФ.

З іншого боку, вкладники іноземної валюти зможуть її надійно зберігати і, до того ж, отримувати дохід у формі відсотків на вклади.

Наш народ виявляє високий патріотизм у підтримці наших воїнів, які дають відсіч підступній російській агресії, тож має з розумінням поставитися до ухвалення запропонованого закону.

Може, хтось вважатиме ці пропозиції непопулярними, але, на нашу думку, це правильніше, ніж покращувати фінансове становище держави за рахунок погіршення матеріального становища громадян, коли товарні ціни стрімко наближаються до рівня європейських, а то й перевищують їх, тоді як доходи значної частини населення найнижчі в Європі.

Автор не настільки наївний, щоб вірити в те, що вдасться закумулювати в банках усю іноземну валюту, яка перебуває поза банками, але навіть часткове дотримання запропонованого закону (а це змушені будуть робити хоча б ті, хто їздить за кордон) дасть змогу значно прискорити розвиток економіки й поліпшити добробут кожного громадянина України.

А приклад у вкладанні валютних коштів на депозитні рахунки в банках мають показати наші політики, якщо вони справді є патріотами України.

 

Автор Ігор Лазепко

Джерело day.kyiv.ua