|
Майже через місяць Україна дізнається прізвище людини, яка буде верховним головнокомандувачем ЗСУ наступні п'ять років.
31 березня відбудеться перший тур виборів президента України.
На вихід до другого туру претендують одразу кілька політиків, і кожен з них має власне бачення як на розвиток країни в цілому, так і на розвиток її Збройних сил.
Depo.ua представляє серію матеріалів з метою ознайомлення читачів з наслідками для української армії вибору того, чи іншого кандидата.На черзі "перший непрохідний" Анатолій Гриценко.
Що обіцяє
У своїй передвиборчій програмі Анатолій Гриценко безпеці країни відвів цілий розділ під гучною назвою: "Чесний президент - безпечна країна!". Однак, навіть в цьому розділі присвятив армії відносно небагато уваги.
"Капітулянтського повернення Донбасу не буде - окуповані території повернемо без "особливих статусів" дипломатичними, воєнними, економічними, санкційними засобами спільно із зарубіжними партнерами. Це можливо здійснити протягом 5-річного президентського терміну".
"Не буде Україна поступатися правами на Крим в обмін на будь-які економічні поступки - у Криму наші громадяни, це наша земля, і Крим буде українським!".
"Не буде президент "заробляти на крові" і на армії - армія буде оснащеною, а Державне оборонне замовлення стане інструментом розвитку фундаментальної науки і проривних технологій, в тому числі для інновацій і передових кластерів економіки України".
"Не будуть силові структури задіяні для захисту влади від свого народу - їх буде переорієнтовано на захист країни від зовнішнього ворога".
"Не будуть керувати армією "паркетні генерали - на керівні посади будуть призначені бойові офіцери, які дбають про життя солдата і здатні отримувати перемоги. Не буде надмірної кількості генералів - буде їх скорочення до стандартів передових держав".
"Не буде нелегальної зброї і "приватних армій", рейдерства і збройних нападів - зброя буде легалізована і взята на облік, а держава, якій люди довірятимуть, відновить монополію на застосування сили згідно Закону".
"Не буде примусового призову - буде професійна контрактна армія, посилена резервом постійної готовності та системою територіальної оборони".
Ну і в іншому розділі, під не менш гучною назвою: "Чесний президент - справедлива країна!", згадується забезпечення військовослужбовців:
"Не буде дискримінації військових пенсіонерів - буде гідне забезпечення солдата і коли він служить, і коли стає ветераном".
Ось, власне, і все. Як і у Юлії Тимошенко, про вступ чи хоча б про інтеграцію в НАТО немає жодного слова.
Чи реально це виконати?
По різному. Якщо говорити про Крим та Донбас, то не здавати їх і не відмовлятись від них - це не заслуга, а прямий обов'язок президента та верховного головнокомандувача. Виконання цього на практиці залежить виключно від політичної волі керівника держави. Але те, що Анатолій Степанович це декларує - є, безумовно, плюсом.
А от що стосується повернення Донбасу за 5 років президентського терміну - це викликає певні сумніви. І не тому, що Гриценко зможе чи не зможе, а тому, що це не від нього залежатиме. Давно пора визнати, що Україна є не суб'єктом, а об'єктом геополітики, тому вирішення подібних питань залежить насамперед віз зовнішніх факторів: наскільки послідовними будуть наші західні партнери, як довго ще Росія зможе витримувати міжнародні санкції, як довго Путін протримається при владі в Росії, хто стане його наступником і так далі.
Що стосується оснащення армії, то це більш ніж реально - питання лише в часових рамках. Чесно кажучи, слабо віриться, що новітнє оснащення армії можливе у швидшому темпі, аніж воно відбувається зараз - принаймні, при нинішньому рівні розвитку національної економіки.
Якщо під силовими структурами мати на увазі також армію, то вона й так ніколи не була задіяна для захисту влади від народу, навіть в часи Януковича. Тому якщо Гриценко сам не започаткує цю традицію, то ця обіцянка виконається сама собою.
"Паркетні" генерали - це, звісно, зло і їх потрібно позбуватись. Але проблема в тому, що у країні, яка не воювала 22 роки, всі генерали у тій чи іншій мірі є паркетними. Тому що бойовим просто не було звідки взятись. І щоб їх змінити на когось, потрібно цю саму зміну виростити. Протягом війни з Росією в Україні виросло нове покоління бойових командирів, деякі з них вже стали генералами і отримали керівні посади (Наєв, Забродський), інші проявили себе у званні полковників (Собко, Кривонос), але чи вистачить таких для повної заміни "паркетних" генералів згідно передових західних стандартів? Як би там не було, а ця ініціатива Гриценка досить похвальна, але головне - грамотно її реалізувати.
Питання легалізації та обліку зброї вже давно перебуває на порядку денному, однак весь час у представників влади не вистачає рішучості на цей крок. Чи вистачить її у Гриценка, якщо він стане президентом? Будемо бачити.
Щодо призову в армію, то це питання досить неоднозначне. Зараз призовники на законодавчому рівні захищені від примусової участі у бойових діях і, де факто, є тим самим резервом, який підживлює професійну контрактну армію. Якщо Гриценко скасує призов, то не зовсім зрозуміло - де він збирається брати цей самий резерв? Принаймні, сам він це не пояснює.
Ну а гідне забезпечення військовослужбовців протягом усього їх життя залежить не стільки від волі президента, скільки від стану національної економіки.
Що робив у цьому напрямку раніше
На відміну від всіх інших кандидатів у президенти, Анатолій Гриценко тривалий час працював міністром оборони України, тому мав всі можливості хоча б спробувати реалізувати те, що він зараз декларує.
Гриценко керував міністерством з 4 лютого 2005-го по 18 грудня 2007-го року і пережив на цій посаді трьох прем'єр-міністрів (Тимошенко, Єханурова і Януковича).В історію він, окрім іміджу "неголеного міністра оборони", увійшов тим, що започаткував найбільш радикальну на той час реформу Збройних сил України, яка, щоправда, здебільшого полягала у скороченні чисельності ЗСУ, розформуванні значної кількості військових частин і масовому розпродажі зброї та військової техніки. Разом з тим, ті, хто тоді уникнули скорочення - отримали суттєве покращення матеріального забезпечення.
Крім цього, він першим серед міністрів оборони запровадив перехід на стандарти НАТО і ввів систему забезпечення ЗСУ за стандартами західних країн, коли солдатів звільнили від необхідності займатися невластивою для військової служби роботою: працювати на кухні, прати обмундирування тощо.
Також Гриценко, будучи прозахідним міністром (в якості радників у нього були офіцер американської армії і офіцер британських королівських збройних сил) декларував перехід армії на контрактну основу, але особливих успіхів у цьому не досягнув у зв'язку з недостатнім фінансуванням армії, у тому числі в часи прем'єрства Юлії Тимошенко.
Згодом, вже після своєї відставки, Гриценко запам'ятався своїми гучними і, як виявилося, пророчими заявами під час президентства Віктора Януковича про те, що: "Ситуація в армії близька до катастрофи" (січень 2011-го року) і "В армії України немає жодного боєздатного батальйону" (травень 2012-го) тощо.
А зовсім нещодавно голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) щодо розкрадань в армії, секретар Комітету Верховної Ради з нацбезпеки й оборони, народний депутат Іван Вінник звинуватив Гриценка у розпродажі військової техніки за кордон за безцінь, що призвело до зниження обороноздатності країни і значних бюджетних втрат.
Чого очікувати у разі обрання президентом
Отож, передвиборчі обіцянки Анатолія Гриценка і його попередня діяльність на керівній військовій посаді дають зрозуміти, що ставши президентом, він таки спробує реформувати Збройні сили України. Але наскільки наполегливим він буде в цьому напрямку і, що найголовніше, - чи не зламає при цьому той фундамент, який будувався останні 5 років - залишається відкритим питанням.
Також дивує повна відсутність у його програмі згадок про НАТО, адже Гриценко завжди вважався прозахідним політиком і свого часу досить успішно співпрацював з Альянсом. І тут одне з двох: або Гриценко просто забув про цей момент (що його не красить), або не бачить інтеграцію України в НАТО важливим напрямком розвитку ЗСУ (що не красить його ще більше).
Ну і не варто забувати, що Гриценко вже пообіцяв посаду міністра оборони Івану Апаршину - полковник запасу, який раніше обіймав командні та штабні посади від командира взводу, роти, полкової ланки - до військової ставки, Генштабу і Міноборони, а також був директором департаменту воєнної політики та стратегічного планування, Головним військовим інспектором Міноборони і керував оборонним підрозділом Секретаріату Кабміну.
Автор: Руслан Рудомський
Джерело: depo.ua
Версия для печати |
влажность:
давление:
ветер: