Новости

Новина про те, що Україна погодилася на так звану "формулу Штайнмаєра" щодо виборів на окупованому Донбасі, спричинила справжній вибух в інформаційному полі.

І хоча президент Володимир Зеленський на екстренно скликаному брифінгу запевнив, що "виборів під дулами кулеметів не буде і не може бути", багато хто сприйняв цю новину, як капітуляцію України перед РФ.

Дискусія про цю "формулу" точиться вже кілька тижнів - тому "Європейська правда" ще у вересні проаналізувала як її ризики для України, так і можливості їх обійти. Але ключова претензія до влади лишається точно тією, що і місяць тому.

Банкова не поспішає інформувати Україну про рішення, що визначають долю держави.

Події вівторка є сумним підтвердженням цього факту.

Про офіційне узгодження "формули" Києвом повідомила не наша держава, а російські ЗМІ. Та й сам Зеленський, витримавши півторагодинну паузу, лише підтвердив погодження "формули" і не оприлюднив узгоджений державою текст. Закликавши вірити у те, що влада не перейде "червоні лінії", президент так і не оголосив, якими є ці лінії.

Ця мовчанка додає нервовості до реакції суспільства незалежно від того, чи є достатні підстави для "зради".
Саме тому нині варто нагадати, що насправді означає формула Штайнмаєра, які ризики та загрози у разі її виконання є реальними, а які - ні. "ЄвроПравда" нагадує про чотири тексти, присвячені цій домовленості. Всі вони досі залишаються актуальними.

А на додаток ми маємо нову інформацію про те, що ж було узгоджене цього тижня.
Що підписали у Мінську?

Вперше остаточний текст "модифікованої формули Штайнмаєра" у редакції, прийнятній як для Києва, так і для Москви, в інтерв'ю ЄвроПравді оприлюднив глава МЗС Вадим Пристайко.

"Закон набуває чинності о 20:00 за місцевим часом в день голосування на дочасних місцевих виборах в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призначені та проведені відповідно до Конституції України та спеціальним законом України, що регулює проведення місцевих виборів у згаданих районах. Він діятиме на тимчасовій основі до дня публікації остаточних висновків місією БДІПЛ ОБСЄ по спостереженню за виборами, на основі усталеної практики БДІПЛ ОБСЄ, про відповідність у цілому дочасних місцевих виборів стандартам ОБСЄ та міжнародним стандартам демократичних виборів, а також українському законодавству і в якому міститься відповідь на питання, погоджене у Нормандському форматі, схвалене у Тристоронній контактній групі та направлене Україною у її запрошенні та Діючим головою ОБСЄ Директору БДІПЛ.

Цей Закон продовжує діяти на постійній основі у разі, якщо в остаточному звіті БДІПЛ ОБСЄ відповідно до усталеної практики дійде висновку про те, що дочасні місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей були проведені в цілому відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства, відповідаючи на питання, погоджене у Нормандському форматі, схвалене у Тристоронній контактній групі та направлене Україною у її запрошенні та Діючим головою ОБСЄ Директору БДІПЛ"

Але ж точно таким було її формулювання і два тижні тому, коли Україна в Мінську відмовилася ставити підписи під цим документом.

Виникає запитання: то що ж змінилося?

Річ у тім, що на зустрічі у Мінську 18 вересня претензії Києва викликав не так зміст документу, як його оформлення. Російська сторона хотіла, щоби під "формулою" стояли одночасно підписи представника України та представників маріонеткових проросійських "урядів" у Донецьку та Луганську; Київ виступав проти такого.

І схоже, що цього небезпечного сусідства вдалося уникнути - принаймні, зараз це визнають навіть російські джерела.

На відміну від "Мінського протоколу" 2014 року, під яким підписалися і той-таки Кучма, представник України у ТКГ, і Захарченко з Плотницьким, нині згоду України на "формулу Штайнмаєра" оформили інакше: окремими особистими листами на адресу ОБСЄ від представника України та від "республік" про те, що вони погоджуються із імплементацією "формули", повідомляє російське держагентство ТАСС.

То що з російськими військами?

Володимир Зеленський у вівторок ввечері запевнив журналістів у тому, що вибори на Донбасі не проходитимуть, доки звідти не вийдуть російські війська. Однак у погодженій Україною "формулі Штайнмаєра" немає ані слова про виведення окупаційних військ.

Як не дивно, у цьому немає суперечності.

Найпростіше тут процитувати колишнього міністра закордонних справ Павла Клімкіна, який був свідком появи "формули" ще у далекому 2015 році. "Треба чітко розуміти, що формула не є дорожньою картою виконання Мінська або планом деескалації. Вона стосується тільки одного пункту Мінських домовленостей: так званого "особливого статусу" ОРДЛО", - писав він у своїй статті на ЄвроПравді кілька тижнів тому.

Натомість виведення військ мало би регулюватися чимось іншим.

У Мінську такі додаткові домовленості не узгодили.

Офіційний Київ каже, що це не є проблемою, та наголошує, що до фінального тексту "формули" увійшла також фраза про те, що вибори на Донбасі мають відбуватися виключно за українським законодавством (до слова, у початковій формулі Штайнмаєра, що фігурувала у 2015-2016 роках, слів про відповідність українському законодавству не було, і їх поява - це вже невеличка перемога наших дипломатів).

Так от, ухвалення закону про вибори, пристосованого до виборів на непідконтрольних урядові територіях - завдання Верховної ради. Саме там мають бути прописані і виведення військ, і інші умови, за яких місцеві вибори на Донбасі в принципі будуть визнані Україною.

До слова, Вадим Пристайко у своєму інтерв'ю також назвав деякі умови, за яких вибори у окупованому Донбасі можуть бути визнані чесними.

Ця публікація готувалася ще до появи остаточного тексту "формули Штайнмаєра", але досі лишається найповнішим аналізом того, як зробити її безпечною для України.

Головний її висновок: сама по собі формула ще не є "зрадою".

Якщо не лишити проведення виборів "на самоплив", якщо висунути чіткі умови та продумати деталі, то вибори на Донбасі можуть стати кроком до повернення окупованих територій під контроль центральної влади.

Є три ключові вимоги, які має висунути Україна, імплементуючи формулу Штайнмаєра.

Перше - це забезпечення безпеки у регіоні ще до початку виборчого процесу. Хто саме повинен контролювати Донбас та гарантувати безпеку на цій території - питання дискусійне. Це може бути і миротворча місія ООН, однак не лише вона. Але у будь-якому разі, окупована територія не має залишатися під повним контролем ані Росії, ані самопроголошених "республік", бо у цьому разі говорити про вільні вибори просто не буде сенсу.

Друга вимога - оцінка відповідності виборів демократичним стандартам має враховувати весь виборчий процес, а не лише день голосування.

І третє - Україна не має погоджуватися на масову амністію бойовикам, наголошуючи на індивідуальному підході у кожному з випадків.

Однак за таких умов, йдеться у статті, здійснити реінтеграцію Донбасу за півроку просто неможливо.

За цей час можна хіба що легалізувати нинішній статус-кво і надати бойовикам "офіційний статус" - але це станеться не на українських умовах та з непередбачуваними наслідками для держави.
І про цей ризик не можна забувати!

Головні загрози

Примітно, що навіть Вадим Пристайко у інтерв'ю, яке ми вже згадували, визнає, що у погодженому в Мінську сценарії "є певний ризик". Його витоки - у тому, що висновок про відповідність виборів законодавству даватиме не Україна, а спостережна місія БДІПЛ ОБСЄ, "якій ми нібито всі довіряємо, але розуміємо ризики" (до слова, не путайте спостерігачів БДІПЛ із їх колегами з СММ ОБСЄ - це хоч і споріднені, але все ж дуже різні організації).

Президент Зеленський у вівторок обійшов це питання увагою, але рано чи пізно йому доведеться пояснювати суспільству, чому він впевнений, що висновки місії ОБСЄ будуть достатньо чесними, і що планує робити Київ, якщо розходження буде завеликим.

Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,
редактори "Європейської правди"