КИЕВ
19:43
Брюссель
18:43
Москва
20:43
Понедельник, 19 августа 2019

Новости



Павло Казарін про загрозу реваншу після президентських виборів

14 мая, 13:00  Политическая  Украина

Коли ми говоримо про реванш, думаємо про декомунізацію, назви вулиць. Але "відкат" можливий в інших сферах – економіка, Нацбанк, "Нафтогаз", децентралізація. Про це пише в блозі на Крим.Реалії Павло Казарін.

Коли ми говоримо про реванш, то насамперед думаємо про простір символічного.

Знесення волонтерського намету в Харкові. Відкат декомунізації. Руйнування нової символіки. Назви вулиць, шкільні програми, пантеон героїв і антигероїв. Ми виходимо з того, що реванш - це тільки і суто руйнування символічного контуру. Того самого, який став з'являтися після російського вторгнення. Того самого, яким країна оточувала себе в пошуках відповіді на запитання "Де закінчуються вони і де починаємося ми?".

Цього контуру не було десятиліттями. Україна залишалася в радянській орбіті навіть тоді, коли СРСР припинив своє існування. Для когось питання ідентичності не були важливими. Когось влаштовував статус-кво. Заіржавілі шестерні стали прокручуватися лише після анексії і вторгнення. Війна стала ударом дефібрилятора, змусивши давати відповіді на запитання, які було заведено вважати "неактуальними".

І тепер, коли ми розмірковуємо про "відкат", то зводимо його опис до розмиття символічного частоколу. Але в тому і штука, що "реванш" може мати значно більше проявів, ніж ми звикли думати.

Тому що простір нової етики цілком може встояти. Символічне - за всієї його невідчутності - дає відповіді на запитання ідентичності. "Хто ми?", "Ким себе вважаємо?", "Що вважаємо нормою, а що - її порушенням?". Вони можуть бути вторинними для більшості, але первинними для тих, хто звик виходити протестувати на вулиці. Пряма спроба реваншу в цій сфері може мати занадто вибухонебезпечний потенціал. А тому є ймовірність, що нового "колективного табачника" у коридорах влади ми не побачимо.

Зате ми цілком можемо виявити реванш у тих сферах, "майданоємність" яких значно нижча. Наприклад, в економіці. Нацбанк. "Нафтогаз". Децентралізація. Монетарна політика. Усі ці сфери критично важливі для стійкості держави, але мають значно менше значення для обивателя. Просто тому, що складні й незрозумілі для більшості.

Повернення радянської топоніміки зрозуміле без перекладу - причому як для прибічників, так і для супротивників. А от пояснити, чому важлива незалежність Нацбанку і чому не можна гратися з емісією - значно складніше. Тому що вимагає від аудиторії хоча б мінімального розуміння процесів. Списати "ненастання епохи щастя" на поганих "білих комірців" досить просто.

Демонополізація, деолігархізації, роздержавлення, реформи - всі ці кроки мають створити у країні простір чесної конкуренції. Вони скорочують вікно можливостей для клановості, корупції, кулуарних домовленостей. Створюють системи стримувань і противаг. А у старих правил гри є впливові лобісти. Які готові інвестувати у збереження статус-кво.

Символічний реванш зрозумілий усім - тим, хто його чекає, і тим, хто його боїться. А економічний реванш ризикує викликати значно менший резонанс. Через складність теми і значно меншу "очевидність" для обивателя. Зрештою, нам же не просто так п'ять років поспіль повторювали, що "ворог не в Кремлі".

Іронія в тому, що це твердження тепер може виявитися почасти правильним.

 

Джерело: Крим.Реалії

 

Версия для печати








Обзор сети

Разместить рекламу