КИЕВ
00:06
Брюссель
23:06
Москва
01:06
Вторник, 21 мая 2019

Новости



Силовий метод як засіб вирішення проблем

15 марта, 16:12  Политическая  Украина

Монополія на насильство - це виключно прерогатива держави, і нічия більше. Проте останні події в Україні змушують в цьому сумніватися. Йдеться про акції членів організації C14 на Контрактовій площі в Києві (9 лютого), акціях «Національної дружини» в Києві (9 березня), Житомирі (11 березня), Чернігові (13 березня) тощо. І, безперечно, про події в Черкасах (9 березня), в результаті яких постраждало 22 правоохоронці та кілька учасників мітингу.

Інколи може здатися, що силовий метод є найефективнішим у вирішенні проблем, і в цьому - основна небезпека. А особливо, коли влада неефективна і «глуха» до суспільних запитів.

 

Однак треба розуміти, що насильство як інструмент вирішення «всіх проблем» характерний лише для держав, що перебувають у стані системного соціально-політичного конфлікту. У демократичних державах, навіть з «гібридним» режимом, як в Україні, існують інструменти громадянського впливу, що жорстко обмежують застосування фізичної сили.


Бажання активістів та ветеранів АТО пришвидшити вирішення гострих проблем в Україні (проблему корупції в «УкрОборонПромі», притягнення винних до відповідальності, встановлення справедливості), я думаю, розділяє більша частина суспільства. І воно є абсолютно природнім і зрозумілим. Але справедливе суспільство не можна побудувати тільки кулаками. Тому заяви на кшталт «якщо за справедливість треба буде дати комусь по пиці - ми це зробимо, не зволікаючи» є неприпустимими. Такі заходи можуть наганяти страх на громадян і посилювати небажання йти на вибори. Заяви такого ґатунку свідчать про готовність до силових дій.


Проблема посилюється тим, що в умовах українських виборів кожна з груп впливу, що бореться за президентську булаву, має свою групу підтримки зі свідомих або несвідомих політичних радикалів. Яких використовують як інструмент задля реалізації своїх цілей і інтересів. А ціль зараз одна - посада Президента України.


Як результат - мухи і котлети перемішуються, а не виносяться на розсуд суспільства окремо. Активісти і ветерани перетворюються з борців з корупцією в «пішаків» політиків, що ведуть боротьбу за владу, а корупціонери, злочинці і «нечисті» політики - у жертв вуличного насилля і «несправедливих» замовлень опонентів.


Останній тиждень, зокрема, дав багато матеріалів в засобах масової інформації, присвячених партії «Національний корпус» та її громадському руху «Національні дружини», їх зв'язку з керівництвом МВС та підігруванні (свідомому або несвідомому) одному з кандидатів в президенти. Менш резонансним, але все рівно присутнім в інформаційному середовищі є обговорення зв'язку С14 і СБУ (і це логічно, адже інформаційних приводів менше, та й не можна порівнювати потужність цих двох націоналістичних утворень). Це ж стосується й інших праворадикальних організацій, що залучені до політичного процесу.


Тому сьогодні для націоналістичних організацій, зокрема і для «Національних дружин», є важливим не стати «заручником» політичного процесу і інструментом волі політиків, що боряться за президентське крісло. Цього можна досягти, лише функціонуючи в правовому полі і не перебираючи на себе правоохоронні функції.


Анонсована акція протесту 16 березня в Києві партією «Національний корпус» та її громадського руху «Національні дружини» буде своєрідною їх перевіркою на громадянську зрілість, політичну перспективність і самостійність у відстоюванні національних інтересів України.

 

Автор:Телешун Ярослав

Джерело: Рубрика все по поличках

Версия для печати








Обзор сети

Разместить рекламу