КИЕВ
11:44
Брюссель
10:44
Москва
12:44
Среда, 24 июля 2024

Новости



Експерт пояснив, як війна вплине на інклюзію в українському суспільству

22 апреля, 09:19  Социальная  Украина

 

Українському суспільству потрібно ставати доступнішим. Після війни кількість людей з обмеженими фізичними можливостями, на жаль, зростатиме. Лікарям зараз доводиться робити багато ампутацій різного ступеню складності – як військовим, які постраждали в боях, так і цивільним, які потрапили під обстріли чи на міни. Тому суспільство має зробити усе можливе, щоб зробити для цих людей доступними усі сфери життя.

 

експерт з соціальних питань, засновник, благодійний фонд, «Тримай мою руку», Олександр Колесніков, інваліди, бордюри, інклюзія, безбар’єрність, зелені корилдори, тактильна плитка, інвалідні візки

 

Про це пише у своєму блозі експерт з соціальних питань, засновник благодійного фонду «Тримай мою руку» Олександр Колесніков.

На його думку, нам потрібно максимально впроваджувати інклюзивну культуру та інклюзивну поведінку суспільства.

«Передусім, це важливо для маломобільних людей. Вони повинні мати рівні можливості з іншими. А це означає: влаштуватися на роботу, організувати дозвілля, відпочивати і подорожувати. І тут є багато питань. Якось мій знайомий, який втратив дві ноги через діабет, розповів, що хвороба вкрала у нього найбільшу пристрасть його життя – театр. На візку він просто не зможе потрапити до зали, бо в його улюбленому театрі скрізь височезні східці. І це, насправді, дуже боляче. Чому в національному театрі в Празі зробили спеціальну ложу для людей в інвалідних візках, а у нас людину відрізали від можливості насолодитись акторською майстерністю банальні сходи?», - розповідає Олександр Колесніков.

Він зауважив, що робота – один з ключових аспектів, який допомагає людині повернутись до звичного життя, відчувати себе затребуваним. І тим, хто отримав на війні інвалідність – це теж дуже важливо.

«Попри те, що на законодавчому рівні передбачено квотування для підприємців і обов’язкове створення робочих місць для людей з інвалідністю, ключовим для маломобільних верств населення залишається питання – як туди дістатися?», - говорить експерт.

За його словами, в будь-якому європейському місті  чимало людей на інвалідних візках спокійно самостійно пересуваються вулицями. У Києві ж тих, хто наважується на це – одиниці, адже окрім локальних місць, де активісти буквально «вигризали» зменшення кожного бордюру, публічних просторів, де людина зможе самотужки, безпечно прогулюватись, вкрай мало.

«Так, останнім часом реконструкції площ, тротуарів, пішохідних зон уже враховують потреби маломобільних груп, але заверніть у перший же дворик і ви наткнетесь на ті ж височезні бордюри, які навіть мамам з візочками тяжко долати, уже не кажучи про те, як самостійно переїхати через них людині навіть на електровізку», - каже він.

Експерт вважає, що ця проблема роком з СРСР.

«Більшість українських міст розбудовувались за радянського часу. А як відомо, в СРСР «інвалідів не було». Спеціалізовані будинки-інтернати ставали місцем ізоляції людей з інвалідністю, які не вписувались своїм зовнішнім виглядом у парадигму «здорової соціалістичної нації». А вся міська архітектура – починаючи від під’їздів і закінчуючи переходами вулиць – будувалась так, що у людей з інвалідністю не було жодного шансу самостійно пересуватись вулицями», -

На жаль, уже і Незалежна Україна дуже повільно йшла до того, щоб облаштовувати публічні простори під потреби маломобільних людей.

«Високі бордюри і відсутність пандусів залишаються основними перепонами для пересування по місту. Досі величезна кількість громадських місць абсолютно не пристосовані до потреб людей з інвалідністю», - говорить Олександр Колесніков.

Він зауважує, що є питання і щодо транспорту. З 52 станцій київського метрополітену лише 13 повністю пристосовані для пересування людей з інвалідністю.

«Перед початком вторгнення в Києві звітували, що на балансі міста є понад 600 автобусів, 350 тролейбусів та 100 трамвайних вагонів, облаштованих під потреби людей з обмеженими фізичними можливостями. Проте, за словами людей, які пересуваються на візках, наявність відкидної платформи далеко не завжди означає, що вдасться заїхати в транспорт, адже бувають випадки, що водії їх просто не відкривають. В інших  містах, особливо маленьких, ситуація з доступними публічними просторами і транспортом ще гірша, ніж у столиці», - говорить засновник благодійного фонду «Тримай мою руку».

На думку Олександра Колеснікова, маломобільні люди повинні мати змогу вільно виїхати з будинку, спокійно відвідати магазини, аптеки, банківські установи, поштові відділення, державні інституції, торгово-розважальні заклади, прогулятись по скверах і парках.

«Потрібно врахувати потреби й інших категорій. Зокрема, збільшувати кількість тактильної плитки, щоб люди з порушенням зору отримали більше свободи, могли прокладати нові маршрути містами і їхнє життя стало більш насиченим». – говорить експерт.

Він зауважив, що треба також  створювати і так звані «зелені коридори» в місцях, де архітектура це дозволяє.

«Вони робляться з дерев із великими кронами, а також додатково обладнуються геопластиком, які поглинають шум і створюють комфортні умови людям з підвищеною чутливістю до шуму. Такі безпечні коридори важливі для людей з розладами аутистичного спектра, а також тим, хто повернувся з зони бойових дій і чутливо реагує на різкі звуки», - каже він.   

На його думку,  навіть розміщення тих же лавочок на вулицях потрібно продумати з урахуванням потреб маломобільних людей.

«Скажімо, для пенсіонера чи людини, яка перенесла поранення чи хворобу і не може довго ходити, важливі місця для перепочинку, вони мають бути розташовані в затінку, а отже поряд має бути озеленення, яке відкидає тінь і при цьому не заважає пересуванню», - говорить Олександр Колесніков.

Експерт підкреслив, що  вкрай важливо, щоб післявоєнна відбудова міст одразу відбувалася з врахуванням безбар’єрності. 

 

 

Версия для печати








Обзор сети

Разместить рекламу