Сучасне Магдебурське право здатне відродити Україну

Протягом століть бездержавності з українців намагалися зробити покірну масу для пригноблення. Таку саму модель відносин намагається будувати й нинішня влада, нав'язуючи свою волю громадам. Однак традиція свободи і самоврядності, котра присутня в історичній пам'яті українців, мусить перемогти.

Щоб зрозуміти суть справжнього самоврядування, яке має проводити Україна сьогодні, варто згадати історію. У 1494 році місто Київ отримало Магдебурзьке право, що передбачало широке самоврядування міських громад. Йшлося про можливості самостійно встановлювати правила життя міських громад, вибирати органи влади. Міщани, які жили на магдебурзькому праві, вважалися вільними. Місто могло мати власну казну, проводити торги та ярмарки, кошти від яких потрапляли у його бюджет.

До середини XVII ст. Магдебурзьке право мала більшість великих міст України. Така самоврядність одразу вплинула на економічне зростання міст, оскільки обрані очільники дбали саме про свою громаду, про її інтереси.

Якщо копнути ще глибше, то виявиться, що українці завжди були самоврядним народом. Адже і в часи Київської Русі не було авторитаризму князя, а найбільш важливі справи вирішували на всенародному віче. Те саме правило існувало у Козацькій державі, де гетьман був лише старшим серед рівних.

Самоорганізація та самоуправління є тими інструментами, які найкраще використовував український народ, як у політичному, так і у економічному житті. Варто згадати феномен кооперації в Західній Україні у період між першою та другою світовою війною. Він дозволив бездержавній нації створити економічну основу для самозбереження, розвитку шкільництва, просвітництва. Але цей тренд переламали комуністичним терором.

Комуністичний експеримент над людиною не передбачав її широких прав. Ставлення до людини як до «матеріалу» і жорстка централізація влади відкинули Україну в розвитку.

Спадкоємцями комуністичної філософії управління є і нинішні українські псевдоеліти.

Сьогодні Україна лише повертає собі елементи самоврядності. Але зроблено все для того, щоб у цьому процесі підмінити поняття. Наші чиновники говорять про децентралізацію, хоча мали б говорити передусім про самоврядність як елемент сучасного магдебурзького права.

Безправ'я місцевих громад полягає передусім у тому, що вони не можуть розпоряджатися власними ресурсами і податками, які збирають. Влада проводить фрагментарну реформу, яка є великою мірою імітацією.

По-перше, громади повинні контролювати питання землі. Нинішній процес об'єднання громад став фікцією, бо задум передбачав, що у них буде влада і ресурси, у першу чергу - землі сільськогосподарського призначення. Але відповідний законопроект про розпорядження землею «завис» у Верховній Раді. І основний ресурс, з якого мав би платитися податок у місцевий бюджет, перебуває не в руках громад.

По-друге, мусить діяти адекватна формула розподілу податків, зібраних на території громад - 70/30. Тобто 70% податків залишаються громаді, 30% ідуть на загальнодержавний рівень. Зараз громади позбавлені коштів, але при цьому їх зобов'язали утримувати всю соціальну сферу.

По-третє, має бути ухвалено закон про місцеві референдуми, який би розв'язав багато питань і дав можливість значно швидше вирішувати проблеми господарського життя, оцінки роботи чиновника.

Вважаю маніпуляцією твердження про те, що наш народ не зможе фахово оцінити роботу мера, начальника поліції чи керівника місцевої шляхо-експлуатаційної служби, щоб висловити йому недовіру і зняти з посади. Якщо люди мають право обирати президента країни, тим більше вони повинні мати право оцінити тих, від чиєї роботи прямо залежить їхнє життя.

Україні потрібне сучасне магдебурзьке право з максимальною самоврядністю і відповідальністю. Ми з однодумцями сформулювали три принципи адміністративної реформи: владу - громадам, землю - громадам, кошти - громадам. У цьому полягає рецепт економічного і суспільного відродження України. Люди повинні отримати інструменти для того, щоб самостійно вирішувати свої проблеми, а не чекати милості від далеких київських чиновників.

Наші політичні еліти мусять змінити розуміння владної вертикалі. Держава - це дерево, що росте знизу вгору: від самоврядування до центральної влади. І ніколи не навпаки.