Звичайних українців цікавлять не красиві гасла і нові форми, не позитивна статистика і пафосний аналіз процесу виконання реформи. Їм важливіше все те, що стосується їх особисто.
- Чому саме ми?
- Дозвольте відповісти?
- Так.
- Тому що ми - найкращі, сер!
Цитата з фільму «Men in Black»
Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності її органів і підрозділів. Так говорить пункт 3 статті 11 Закону «Про Національну поліцію». Звучить гарно. Як щодо практики? А на практиці є дві реальності. За першою рівень довіри до поліції становить 40-45%.
Це реальність наших «органів», саме такі дані вони найчастіше оприлюднюють. За другою - 1-5%. Це реальність тих, хто з поліцією знайомий особисто, тобто на собі відчув усю «глибину» поліцейського відділення і холод металевих кайданок.
Цікаво те, що прототипу української поліції - американській - громадяни довіряють однаково добре як ті, що без досвіду, так і ті, що з досвідом. Чому в нас так не виходить? Давайте розберемось.
По-перше, наближеність до людей та підзвітність.
В Україні структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням із міністром внутрішніх справ. Штат і кошторис схвалює керівник поліції.
У США безпосередньо контактує з людьми муніципальна поліція, яка жодній федеральній владі не підпорядкована. Керує муніципальною поліцією шериф, якого обирає місцева громада на термін від двох до чотирьох років. Шериф, звичайно, залежить від мера, але звітує перед усіма виборцями. У нас, до речі, теж така вимога звіту є. Один раз у два місяці керівник територіального відділення має звітувати про свою роботу на пленарному засіданні ради, хоча нерідко виконання цієї статті відбувається формально.
По-друге, мотивація.
Кожен американський поліцейський відділок має свій бюджет, який формується за рахунок місцевих податків і ще може поповнюватися штрафами порушників. Із цього бюджету витрачають гроші на утримання ділянки, придбання автомобілів і техніки, зарплату поліцейським, медичні страховки (як самих поліцейських, так і членів їхніх сімей), компенсації за фізичні травми під час виконання поліцейським службових обов'язків і пенсії, яка становить 80% від його зарплати (зарплата за американськими мірками на рівні середньої - від 40 тисяч до 70 тисяч доларів у рік).
Тому питання, чи буде поліцейський ризикувати всіма своїми бонусами заради хабаря в пару сотень доларів - із розряду риторичних. Якщо він порушить якусь норму закону - його звільнять і він усе втратить, у тому числі і пенсію, і страховку для своєї сім'ї. Тому в разі спроби нав'язати хабар поліцейський негайно надягне на вас кайданки і напише рапорт, за що отримає великий плюс собі в характеристику.
Українські реалії в цьому плані суттєво відрізняються...
Щоб дотримуватись прав громадян, сам поліцеи?ськии? має бути захищений. Це аксіома, не кажучи вже про нормальну міжнародну практику (з якої ми мали би брати приклад). Нові поліцеи?ські зіткнулися з тими ж проблемами, з якими стикалися багато років до них міліціонери - відсутність страхування життя та юридичного супроводу, соціальна незахищеність родин, а ще ремонт автомобілів за власний кошт... і «палична система оцінювання». Якщо в регіоні не буде позитивної динаміки, це автоматично означатиме управлінські, а то й кадрові рішення - від зменшення премій (!) до звільнення (!). Звідси і старі методи роботи: обіцянки підозрюваним умовного покарання, психологічний тиск, і навіть застосування фізичної сили. Цим же пояснюється практика, коли потерпілих відмовляють подавати до поліції заяву про злочин (приховування від обліку), фальсифікують докази, незаконно затримують, маніпулюють із дотриманням процесуальних гарантій тощо.
Згадуючи американський досвід роботи поліції - у США від «паличної системи» оцінювання за кількісно-статистичними показниками відмовилися ще в 1920-х роках, визнавши її неефективність. І хоча до нинішньої системи там ішли не одне десятиліття, зараз роботу поліції все ще критикують і вдосконалюють. Незмінним залишається лише напрям - реальне народовладдя і децентралізація влади.
Досвід української поліції невеликий - чотири роки. Тому тут можна проявити малодушність, сказавши, що все прийде з роками. Та події останніх місяців, пов'язані з активістами та агітаторами, насторожують. Можливо, цей передвиборчий «шум» як «проявник» для фотоплівки, і ми нарешті змогли побачити не контури і прописані красиві гасла на папері, а реальні барви «нової поліції»?
Звичайних українців цікавлять не красиві гасла і нові форми, не позитивна статистика і пафосний аналіз процесу виконання реформи. Їм важливіше все те, що стосується їх особисто. Прогулянка парком без ризику бути пограбованим, мирна акція без загрози бути розігнаною кийками, добросовісна робота на виборчих дільницях без страху прослуховування і ночівлі у СІЗО...
Автор: Віталіна Пальоха
Джерело: korrespondent
Версия для печати |
|
влажность:
давление:
ветер: