Чому українському народу не можна розслаблятися в земельному питанні

Попри тактичну перемогу Українського народу в боротьбі проти поспішного ринку землі, розслаблятися не можна. Земельне питання залишається головним індикатором адекватності влади, і поки що вона поводиться з ним не надто порядно.  Тоді як МВФ мовчить.

Цей тиждень почався з дивної новини: Президент Порошенко, нібито, домовився з головою МВФ про те, що земельне питання на певний час буде знято з порядку денного у перемовинах із фондом щодо виділення Україні чергового траншу. Як і водиться в українському політикумі, ніхто з посадовців не поспішає прояснити ситуацію - підтвердити чи спростувати цю інформацію. Пояснювати свої дії людям влада не горить бажанням. Сам фонд офіційно це теж поки не підтверджує.

Водночас, прем'єр заявляє про те, що черговий транш від МВФ не надійде в Україну раніше осені, бо Верховна Рада не розглянула пенсійну та земельну реформи до початку літніх канікул. Тобто питання обігу землі залишається на порядку денному, і його прив'язка до кредитної програми МВФ може зберігатися в майбутньому.

У кожному разі, певні підсумки щодо розвитку земельного питання напрошуються самі. Нагадаю, що, згідно з Меморандумом, який українська влада підписала з МВФ, закон про обіг землі сільськогосподарського призначення мав бути ухвалений ще у травні цього року, щоб розпочати продаж земельних ділянок з 2018 року. Те, що «протиснути» це питання швидко не вдалося - заслуга усього Українського народу, що консолідовано виступив проти поспішного впровадження ринку землі.

В авангарді цього руху була Аграрна партія, котра не лише винесла аргументи щодо небезпеки ринку землі у публічний простір, але й зібрала понад 3 мільйони підписів - документальних свідчень того, що абсолютна більшість українців виступає проти продажу землі в нинішніх умовах. Влада почула нас, хоча з усіх сил затуляла вуха і закривала очі.

Акція «Не дамо вкрасти землю!» та її фінальний акорд 7 червня під стінами парламенту були дуже сильним сигналом і владі, що збиралася перейти червону лінію, і міжнародним інституціям, які не повною мірою усвідомлюють усі ризики для України.

Можна вважати, що завдяки нашій активній позиції вдалося одержати тактичну перемогу і зруйнувати плани уряду щодо поспішного відкриття ринку (читай - «дерибану» землі в інтересах певних осіб).

Але розслаблятися ще рано. Бо земельне питання залишається розмінною монетою для влади, якій більше нічого розмінювати на міжнародні кредити!

Земля і гроші

Усі ж пам'ятають про затверджену ще у січні Програму управління держборгом на 2017 рік? У ній сукупні виплати з бюджету нашої країни за державним боргом у поточному році оцінюються у 240,897 млрд грн, 30% із котрих - виплати по зовнішньому боргу. Загалом країна до 2020 року включно має повернути зовнішнім кредиторам більш ніж $20 млрд. Звідки взятися грошам?

Чи ми спостерігаємо стрімке зростання економіки, пожвавлення бізнес-активності? Ні. Ми бачимо всеохопну кризу і нездатність влади породити стратегію виходу з неї. Податкові «диверсії» проти аграріїв - тому доказ.

Більш того, у цьогорічному рейтингу Index of Economic Freedom (Індекс економічної свободи) від американського дослідницького центру The Heritage Foundation Україна опустилася на 166 місце зі 162-го у минулому році.

Чи, може, у нас є великі резерви? Теж - ні. Золотовалютні резерви країни станом на кінець травня цього року - $17,62 мільярди, левову частину цих грошей складають кошти від МВФ.

Тож чи може Україна обійтися без «кредитної» голки, якщо влада відбирає стимули у економіки замість того, щоб створювати їх?

Невідворотність нових позик врахована у щойно затвердженій Урядом бюджетній резолюції на 2018-2020 роки. Так, Кабмін планує скорочення до 2020 року дефіциту держбюджету з 3% до 2% ВВП, державного боргу з 66,8% до 55% ВВП, планує сумлінно обслуговувати борги. Але вважається, що зробити все це можна лише за умов виконання програми кредитування Міжнародного валютного фонду в повному обсязі.

Справжня перемога настане тоді, коли в Україні буде проведено системні реформи, в тому числі і земельну, але це не справа кількох місяців. Аграрна партія запропонувала докладну програму розвитку земельних відносин до 2025 року. Її вже можна реалізовувати, а Український народ має продовжувати тиснути на владу, вимагаючи втілити це надважливе завдання.