Віталій Скоцик: Найкраще свято – в родинному колі

Політики - теж люди, а значить, у них є цікаві історії з дитинства та перелік улюблених  смаколиків. Тож «Маршрут №1» розпитав голову Аграрної партії України Віталія СКОЦИКА про його традиційне поживне і «розумне» меню для зимових свят.За інформацією газети "День".

«СМАЧНІ ЦУКЕРКИ ДОСІ «РОСТУТЬ» НА ЯЛИНКАХ»

- Календар сповіщає, що до Нового року залишилось зовсім трохи. Які речі чи ритуали допомагають вам «підживити» святковий настрій?

- Для мене мандарини та бенгальські вогні - перші вісники наближення Нового року.

Щодо святкового настрою, то я можу його створити сам.

Дуже люблю дарувати подарунки, їхньому вибору присвячую кілька передноворічних днів.

Ходжу магазинами, роздумую, що ж може порадувати людину, для якої шукаю подарунок.

Завдяки уважному і вдумливому вибору мені вдається робити сюрпризи.

Коли хочеться чогось теплого, затишного, романтичного, шукаю новинки кіно на різдвяно-новорічну тематику.

Ми залюбки ходимо сім'єю в кінотеатр на нові анімаційні стрічки чи сімейні фільми.

- А що пам'ятаєте про зимові свята з дитинства? Як прикрашали ялинку у батьківському домі?

- Коли я був малим, тато з мамою довіряли мені надважливу місію - привезти додому ялинку.

Я мав домовитися з лісником, вирушити до лісу і сам обрати дерево.

Прикраси ми робили власноруч: вирізали та склеювали з кольорового паперу гірлянди, сніжинками з білих листів прикрашали вікна.

Також вішали на ялинку цукерки, які пізніше потайки витягали з фантиків та з'їдали.

Тож коли її треба було розбирати, у якості прикрас лишалися одні обгортки.

Вже багато років ми прикрашаємо штучне деревце - триметрову красуню, яку я привіз із Великобританії ще у 90-х. Звичайно, зараз набагато більший вибір ялинок та прикрас для них.

Але малеча так само, як і ми колись, любить власноруч майструвати новорічні іграшки та гірлянди, та і смачні цукерки досі «ростуть» на ялинках.

 «ЗБЕРІГАЄМО ТРАДИЦІЮ СТАВИТИ НА СТІЛ 12 ПІСНИХ СТРАВ»

Як ваша родина відзначає зимові свята? Чи маєте власні традиції, яких дотримуєтеся з року в рік?

- Новий рік ми традиційно святкуємо вдома з дружиною і дітьми.

Декілька разів пробували експериментувати і зустрічали не вдома.

Я зрозумів, що просто не сприймаю божевільну атмосферу таких святкувань.

Для мене найкраще свято  - в родинному колі.

На Різдво ми завжди збиралися всі разом у моєї мами в селі.

На Святвечір обов'язково робили коляду - сніп, який у деяких областях ще називають дідухом.

Він обов'язково повинен бути зроблений із колосся, вирощеного на своєму полі.

Моя дружина з дочками самі його жнуть. А вже ми з сином Данилом складаємо.

Святвечір у нас завжди починали найстарший та наймолодший чоловіки родини, які заносили цю коляду в дім.

Батька немає уже 12 років, тож роль найстаршого в сім'ї виконує мій брат Валерій.

У хаті коляду забирала мама з дівчатами з родини.

Сніп ставили на покуті разом з кутею та свіжовипеченим хлібом, який пекла мама, а пізніше - і сестра.

А далі ми всі сідали вечеряти при свічках, згадувати тих, кого уже немає, і чекати, хто першим прийде колядувати.

Цьогоріч буде перше Різдво, яке святкуватимемо без мами. Але традиції обов'язково збережемо.

- Без яких страв не уявляєте своє новорічне меню? Чи часто експериментуєте зі святковим частуванням, пробуючи нове чи вдосконалюючи звичне?

- У моєму дитинстві особливого різноманіття не було, тож на столі могло бути 4 страви з капусти, кілька варіантів страв з картоплі.

Я особливо любив свіжий хліб і зварену цілою капусту. Зараз вибір продуктів, звісно, більший. Але ми зберігаємо традицію ставити на стіл 12 пісних страв.

Є на нашому різдвяному столі і м'ясні страви - ковбаси, сальтисон, холодець.

Наші дівчата готують все самі зі свіжого домашнього м'яса.

Вони пораються на кухні, а я - на вулиці.

У мене там барбекю, плита, духовка, чани для плову та шурпи.

Я готую і м'ясні, і рибні страви. Часто беру нові рецепти чи починаю експериментувати - так значно цікавіше.

 На Святвечір ми обов'язково готуємо кутю з пшеничного зерна, вирощеного на своєму полі. Це цілий ритуал! Зерно ми оббиваємо у ступі, щоб зняти лушпиння. У саму страву дівчата додають мед, родзинки, мак.

 «МАЛИМ Я КАТАВСЯ, ЯК ДАВНІ СКІФИ»

- Під час святкових канікул з'являється трохи більше часу для хобі, наприклад, читання. Із яких творів складається ваше книжкове «меню»?

- Я читаю багато і часто. Книги обираю за настроєм - відкриваю те, чого потребую саме в цей час. Якось перечитав усього Пауло Коельйо, всього Умберто Еко. Кафку читаю, коли хочеться розібратись у власній свідомості, коли все здається заплутаним.

Дуже подобається філософія японського письменника Харукі Муракамі. З українських письменників відзначу хорошого детективіста Андрія Кокотюху, Володимира Лиса, який глибоко осмислює історію нашого народу, Юрія Винничука із його колоритними сюжетами. Читаю і Андрія Куркова, а з молодшого покоління - Любка Дереша.

Звичайно, шаную Ліну Костенко.

Взагалі, я багато подорожую і бачу, як багато у нас хороших, але маловідомих письменників. Вони часто приходять на зустрічі, дарують книги... Саме після цього з'явилася ідея провести літературний конкурс Григора Тютюнника на сільську та аграрну тематику.

- Знаю, що у вас є ще одне, близьке до цієї тематики - коні. Чому зацікавилися конезнавством, що воно змінило у вас?  І наостанок - як знайти підхід до норовливого коня?

- Я на коні з дитинства. Виріс у селі біля стайні, їздив верхи, скільки себе пам'ятаю.

Я буквально втікав з уроків до коней, часто мамі діставалося за це від директора школи.

Вдома цупив цукор і пригощав улюбленців. Навіть з військових зборів ходив пішки з сусіднього села на стайню, щоб перевірити, чи погодовані коні.

Взагалі-то через коней я і вирішив вступати до аграрного вишу на зоотехніка.

Ці тварини - моя пристрасть і відрада.

У нас завжди був особливий зв'язок. Малим я катався, як давні скіфи, сідло вперше побачив уже в студентські роки.

Навіть вуздечки ніколи не потребував. Секрет простий: кінь не має відчувати ні краплини твого страху, інакше ти ніколи не зможеш його приборкати. Як, власне, і будь-що в житті.