Життя після виборів

Надмірні очікування, породжені «хайпом» виборчої кампанії, неминуче спричинять розчарування. Як турбулентність настроїв суспільства і перекроювання системи влади позначиться на державі та її інститутах?

Очевидно, що вибір-2019 - це також вибір між відомим і невідомим, коли значна частина суспільства готова ризикнути, роблячи ставку на кандидата, якого по-справжньому не знає. Однак привабливість демократії полягає, у тому числі, й в можливості ризикувати майбутнім країни. Але краще вже сьогодні задуматися про те, що буде після завершення виборчого шоу.

Безумовно, нас чекає переформатування влади й перегрупування сил, які йтимуть у нову Верховну Раду. Не виключена ревізія зовнішньополітичного курсу, трендів внутрішньої політики. Тому період між президентськими та парламентськими виборами ризикує стати краш-тестом для вітчизняних політичних інститутів та політичної системи в цілому - незалежно від того, хто переможе. Чи залишаться вони стабільними як мінімум до парламентських виборів - питання відкрите.

У подібній ситуації в кризовому 2014 році Петро Порошенко спрацював як стабілізатор державної системи, хоча і з усіма її недоліками. Зрозуміло, що в разі нової перемоги його політика спиратиметься на ту саму тактику - опір зовнішній агресії, продавлювання через парламент реформ, необхідних для діалогу з Заходом, консолідація влади, тощо.

У свою чергу можливе президентство Володимира Зеленського багато хто схильний порівнювати з приходом Дональда Трампа до влади у США. Варто нагадати, що період «раннього» Трампа США пережили достатньо спокійно. Але це сталося тому, що там існує дієва система стримувань і противаг, а політичні інститути - потужні та ефективні. На жаль, Україна таким непохитним інституційним фундаментом похвалитися не може.

В Україні політичні інститути поки що програють неформальним практикам - корупції, тіньовій економіці та кулуарним домовленостям між політичними силами. Прихід у таку систему «нових облич» досі не призводив до її кардинальної зміни. Тим часом очікування, породжені кампанією, полягають якраз у швидкому очищенні державної системи від тіньових «розкладів».

Зайве нагадувати, що в Україні президент без «своєї» парламентської більшості не здатен на радикальні зміни, а його компетенції щодо кадрових призначень досить обмежені. Кінематографічна реальність, у якій від рішення героя до його втілення не минає і хвилини, неминуче наштовхнеться на реальні політичні процедури, потребу домовленостей і торгів.

Водночас, питання кадрових призначень, безумовно, буде важливим маркером оцінки роботи президента. Це актуально для обох кандидатів, які обіцяють оновлення дійових осіб влади. І якщо у випадку Порошенка все більш-менш зрозуміло, то у випадку Зеленського суспільство, судячи з останніх новин, чекає жорстке розчарування. Йому ніде взяти критичну масу «нових облич», що будуть і професіоналами, і взірцями моралі. Тому команда, імовірно, формуватиметься з тих, хто з різних причин не прижився у владі попередніх каденцій. Ми вже бачимо у ЗеКоманді навіть членів покійної Партії регіонів. Видобування «нових облич» шляхом «політичної ексгумації» - класний був би жарт для «95 кварталу», але поза межами шоу він уже не смішний.

Коли капкан надмірних очікувань врешті змикається - завжди стає боляче. У будь-якому випадку, новообраний глава держави зіткнеться з кризою легітимності - як щодо підтримки громадян, так і з точки зору невиправданих очікувань суспільства. Ці очікування, особливо у випадку Зеленського, - надзвичайно завищені. Уся його кампанія будувалася на протиставленні «народ проти корумпованої еліти», народ сам «писав» програму кандидата. Однак постійна апеляція до громадян значною мірою нівелює поняття професіоналізму та, фактично, є технологією, яка робить їх співучасниками майбутніх невдач. Зрештою, у разі провалу завжди можна заявити, що те чи інше зроблено на пряму вимогу громадян. А громадяни, як відомо, хочуть усе й негайно.

Що вселяє оптимізм, так це те, що українці з популізмом політиків уже не раз мали справу і швидко в ньому розчаровуються. Під час парламентської кампанії цю карту розігруватимуть практично всі політичні сили, дискредитуючи одна одну і самі популістські стратегії. Тому тотальне домінування популізму, згубного для економіки, є малоймовірним. Як, до речі, й відверта ревізія проєвропейського курсу держави, оскільки цього не допустять проєвропейські політичні сили та, що найважливіше, громадянське суспільство.

Єдине, що хвилює у цій ситуації - як правило, в Україні громадянське суспільство мобілізується виключно у періоди криз та загроз, особливо зовнішніх. Тобто, ми говоримо про реакцію на якісь події, що вже відбулися. Проте зрілість та ефективність громадянського суспільства визначаються не стільки можливостями реагувати на окремі виклики порядку денного, скільки здатністю цей порядок формувати. Чи готові ми до цього - скоро дізнаємося.

Автор: Ігор Рейтерович

Джерело: Главком