Віталій Скоцик: "Влада дедалі відвертіше саботує децентралізацію напередодні виборів"

Поки країна стежить за політичним водевілем імені екс-президента Грузії, за лаштунками іде підготовка до майбутніх виборів. І сьогодні її наслідки найбільше помітно на місцевому рівні. За декларованою децентралізацією вимальовуються протилежні процеси, - вважає голова Аграрної партії, економіст Віталій Скоцик. Його аргументи варті уваги.

Ви багато їздите Україною, зустрічаєтесь із місцевими громадами. Яка «температура» самоврядування в Україні?

Поки що вона понижена - десь 36,2, як буває у ослабленого організму. Влада робить усе, щоб самоврядування не зміцніло, бо при сильних громадах буде порядок. Тоді стане неможливим повний контроль над ресурсами районів, областей і цілих регіонів. І грабіж цих ресурсів припиниться. До того ж, сильні і незалежні громади неможливо «нагнути» на виборах. А у нашій країні є «звичай» вигравати президентській й парламентські вибори адмінресурсом.

У чому проявляється ослаблення громад?

Щоб розвиватися, вони повинні мати кошти, земельні та інші ресурси. А новостворені громади переважно залишаються фінансово неспроможними. У цьому році власні доходи місцевих бюджетів становили лише трохи більше ніж 21% у структурі зведеного бюджету. Влада заклала цей самий принцип у проект бюджету-2018, в якому доходи місцевих бюджетів складуть 250,4 млрд грн., або 22,38%. Це ті самі пропорції, що й рік тому - 4/5 грошей підуть до центрального бюджету.

Фінансові втрати громад можуть зрости і через те, що в бюджеті-2018 планується збільшити з 50% до 80% вилучення коштів із місцевих бюджетів до державного у вигляді так званої реверсної дотації.

На рівень місцевих бюджетів передається фінансування пільг населенню за послуги ЖКГ, погашення заборгованості за минулі роки з оплати пільг та субсидій, відшкодування транспортним компаніям за перевезення пасажирів-пільговиків. Це зумовлює додаткове навантаження на місцеві бюджети в розмірі близько 18 млрд грн. Хитро зроблено: центральна влада піариться роздачею пільг, а розплачуються за них місцеві бюджети!

Уже не перший рік іде мова про передачу місцевим радам права розпоряджатися землями поза межами населених пунктів. Що заважає реалізувати цей намір?

Тільки небажання влади виконувати обіцяне. Чиновники мертвою хваткою вчепилися в землю - є багато схем, на яких наживається ціла каста. Поки великі масиви землі перебувають у «липких» руках функціонерів Держгеокадастру, земля залишатиметься засобом корупції. Тому передачу землі за межами населених пунктів у розпорядження місцевих органів влади навмисне затягують. Президент заявляє про необхідність цього кроку, при цьому влада займається еквілібристикою, жонглюючи різними законопроектами з цього питання.

Оцініть «красу гри». Відповідний урядовий законопроект №7118 був у вересні внесений у парламент на заміну вже прийнятому в першому читанні законопроекту №4355. При цьому є інформація, що за основу, скоріш за все, буде ухвалено не урядовий законопроект №7118, а альтернативний депутатський №7118-1. Усе це дуже нагадує спробу «заговорити» тему, потопити її в штучних дискусіях.

Не тільки земельні, але й лісові ресурси намагаються монополізувати. 15 листопада Кабмін затвердив «Стратегію реформування лісового господарства», якою буде передано повноваження з надання лісів для ведення лісового господарства з місцевого на центральний рівень. Тобто в руки самого Кабміну. Це економічний вимір саботажу децентралізації.

А є й інші виміри, на вашу думку?

Так, передусім - посилення президентської вертикалі влади. Декларований курс на децентралізацію не заважає владі розгортати зворотні процеси в адміністративній системі. Згадайте, 9 листопада ухвалено законопроект №7126 щодо державної служби, за яким голів місцевих державних адміністрацій та їхніх заступників має одноосібно, без будь-якого конкурсу, призначати Президент. Фактично це повернення системи ручного управління обласними і районними держадміністраціями.

Для чого це робиться - теж очевидно. Місцеві керівники мають знову ставати гвинтиками у схемі переобрання чинного Президента на другий термін або «підвищення» рейтингу партії влади. Ця ганебна практика порушує принципи Конституції та низку законів, дискредитує саму демократію в Україні. Але нинішня владна команда має непереборний потяг до бігу по старих граблях - усе це вже було. На Банковій, у Кабміні й парламенті не розуміють, що антидемократичні кроки підривають легітимність самої влади. Тотальна недовіра народу (близько 80% за даними соціологів) - це вже поразка влади.

Якщо повернутися до проекту бюджету на наступний рік - як ви оцінюєте його пріоритети?

У ньому два важливі акценти. Обслуговування держборгу і підтримка силовиків. Промовисті акценти, погодьтеся.

Основна стаття видатків у наступному році стосуватиметься обслуговування державного боргу - 32,3% держбюджету або 305,9 млрд грн.! Це все, що треба знати про економічні успіхи нинішньої владної команди: держава опинилася в пастці політики позик і входить туди дедалі глибше. Загалом, Україні в 2018-2022 роках доведеться виплатити 28,7 млрд доларів за зовнішніми зобов'язаннями і 35,5 млрд доларів за внутрішніми боргами.

Другий важливий показник, який проявляє не стільки суть бюджетної політики, скільки ставлення влади до народу - збільшення видатків на МВС майже на 13 млрд гривень. У проекті Державного бюджету-2018 кошти для МВС передбачені у сумі 63,9 млрд грн. Це більше, ніж сукупні видатки для Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров'я України. Про що це свідчить? Очевидно, що знецінення гривні, яке відверто декларується в проекті бюджету, та інфляція, яку Уряд не здатен контролювати в заданих межах, здатні посилити протестні настрої в Україні. Передбачаючи такий поворот подій, влада робить крок до побудови поліційної держави. Це страх перед власним народом, який був характерний для всіх урядів і всіх президентів України. Дистанція між виборцем і владою, яку він обрав з надією на позитивні зміни, знову зростає.

Як аграрії ставляться до нинішнього рівня підтримки галузі, закладеного в проекті бюджету-2018?  

На підтримку аграрного сектору планується виділити 7,3 млрд грн., із яких на нову програму підтримки малих фермерських господарств, які є джерелом робочих місць у кризовій економіці, лише 1 млрд грн. Механізм розподілу цих коштів залишається незрозумілим. Але навіть якщо припустити, що ці гроші будуть поділені між усіма діючими фермерськими господарствами порівну, то вийде вельми скромна допомога. 1 млрд грн. - за середнім курсом на наступній рік (29,3 грн./дол.) - це близько 34 млн. доларів США. За даними Мінагрополітики, у країні зараз налічується 33,7 тис. працюючих фермерських господарств. Отож, на одне господарство припадає 1 тисяча доларів США на рік.

Порівняйте це з тим, як розподіляються дотації для АПК. Створено непомірні преференції для кількох наближених до влади бізнесменів із птахівництва. Тому 49% усіх виплачених дотацій за січень-вересень 2017 року отримали лише дві компанії - «Миронівський хлібопродукт» (1,251 млрд грн.) і «Укрлендфармінг» (444 млн грн.).

У підсумку, ми знову бачимо, що підтримка Уряду незмінно працює на користь великих олігархів-експортерів. А малий та середній бізнес, яким закрита дорога у владні кабінети, отримують підтримку за залишковим принципом - 1 мільярд із 7-ми. Якби йшлося про соціальний «бюджет розвитку», пріоритети були б інакшими.

Ну а субвенції на освіту й медицину - їхній рівень має зрости. Чи це не є вирішенням проблем бюджетної сфери?

Освітня субвенція, яка йде виключно на зарплату вчителів, мала б зрости на чверть. Бо саме на 25% Уряд пообіцяв збільшити заробітну платню педагогів. Натомість, за проектом бюджету-2018, вона має зрости лише на 16,5% (з 52,59 млрд грн. до 61,26 млрд грн.).

А щодо медицини, то там ситуація гірша. Обсяг медичної субвенції зменшено з 56,22 млрд грн. у поточному році до 51,43 млрд грн. в наступному. З урахуванням того, що і в 2017 році коштів субвенції не вистачало, недофінансування щодо медичної субвенції оцінюється у 7 млрд. грн. Гривню дати, а дві забрати - такий принцип бюджетної політики зараз у тренді. Він цього страждають місцеві громади передусім.

Вибори до новостворених громад 29 жовтня стали для Аграрної партії досить успішними - 8,8% голосів. Багато шампанського випито у вашому штабі з нагоди перемоги?

Розумієте, для нас цей результат - закономірність, а не сенсація. Аграрна партія на всіх трьох раундах виборів до об'єднаних громад, які вже відбулися, мала третє місце з гідним результатом. Як у грудні 2016 року, так і в квітні та жовтні 2017-го. Ми до цього планомірно йшли, розбудовували партійну структуру на місцях і отримали чесну перемогу. Не олігархічними грошима і масованою рекламою, а відвертою розмовою з людьми, конкретною роботою для громад здобувається справжня перемога.

Важливо, що ми отримали рівноцінно високу підтримку в сільських і міських громадах. Аграрна партія остаточно спростувала міф про «нішеву» партію села. Наші виборці представляють весь зріз суспільства.

Це породило дискусії політологів про реальні рейтинги політичних сил і парламентські перспективи вашої партії...

Для нас давно очевидне «відкриття» експертів - партії-переможці виборів в ОТГ доводять свою спроможність як цілісні структури із розгалуженою системою регіональних організацій. І вони є претендентами на те, щоб сформувати наступний парламент. Додам, що це початок створення нової політичної системи, де важливу роль гратимуть ідеологічні партії, незалежні від олігархів. Назад шляху немає - олігархічні партії сходитимуть зі сцени. Народ довіряє новим місцевим лідерам, яких ми ведемо у владу.

Але розслаблятися рано. Влада та олігархічні партії за підсумками виборів у громадах усвідомила, що втрачають підтримку людей і зробили висновки. Попереду - парламентські й президентські вибори 2019 року. Тому наступ на самоврядування посилився. Влада стягує всі ресурси «під себе». І громади, і все суспільство мають не допустити відкату в реформування країни.

А може, суспільство зараз прагне саме «міцної руки»?

Неправда. Наша історія свідчить про іншу ментальність народу. Сильні громади на нашій землі завжди були основою демократії і запобіжником від самодержавства.

Наприклад, у Київській Русі величезну роль відігравали збори вільних громадян, які називались вічами. Бувало, що віче входило у прямий конфлікт із волею князя. І часто верх брала саме громада. У виняткових випадках віче могло і прогнати князя, провести процедуру своєрідного «імпічменту». Так у 1068 року громада Києва прогнала Ізяслава Ярославовича (сина самого Ярослава Мудрого), який не зміг оборонити Русь від загарбників.

За часів Козаччини територіальні громади мали у своїх руках три найважливіші складові автономії: владу в межах території, земельну власність та фінансові можливості. Невипадково царизм, знищивши Гетьманщину та Запорізьку Січ, з особливою нещадністю викорінював будь-які прояви незалежної української громади.

Зараз Україна відновлює свою традицію самоврядування. Без сильної, економічно і фінансово незалежної громади розвиток нашої держави можливий лише у руслі олігархізації та криміналізації. Нам того треба? Отож. Саме нові територіальні громади мають стати рушійною силою справедливих реформ. А з сильного самоврядування врешті-решт народиться справжнє народовладдя.